На віях тиші мерехтять сніжинки.Зима крізь вії дивиться на світ.Шляхи і діти їх – стежинки –шукають вранці згадку до воріт.Село в снігах, як чаша кришталева,у срібних жилках скованих джерел.Ідуть у білих каптурах дерева,понамерзали брови у дерев.Їм білий вітер розвіває поли,вони бредуть похилені, на шлях,де гайвороння, чорне як ніколи,шматочок сонця ділить у полях.(Ліна Костенко)